ua  rus  en

Міністерство освіти і науки України

Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Мовознавство

Входить до «Переліку наукових фахових видань, в яких можуть друкуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 06.03.2015 р., № 261

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія КВ № 21031-10831 Р от 24.10.2014.

УДК 811(060.55)

ББК 81Я5

ISSN 2312-2919

Корисні лінки

ТЕОРІЯ ЖАНРІВ У ЗАСТОСУВАННІ ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ДИСКУРСУ МАС-МЕДІА

УДК 811.133.1’42

М. Ю. Шевченко

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

ТЕОРІЯ ЖАНРІВ У ЗАСТОСУВАННІ ДО ФРАНЦУЗЬКОГО ДИСКУРСУ МАС-МЕДІА

Розглянуто проблему жанрового поділу французького дискурсу преси, а також дискусійний аспект сучасної теорії жанрів, які послужили передумовою для появи численних критеріїв жанрової класифікації медіадискурсу. Досліджено основні наукові підходи до жанрової класифікації дискурсу преси. Встановлено, що, незважаючи на обраний критерій поділу, загальна базова роль у різних класифікаціях належить концепції інформаційного жанру. Зроблено спробу створення цілісного уявлення про жанрове різноманіття французького дискурсу преси.

Ключові слова: лінгвогенристика, мовленнєвий жанр, дискурс мас-медіа, жанрова класифікація, критерій поділу.

Шевченко М. Ю., Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. ТЕОРИЯ ЖАНРОВ В ПРИМЕНЕНИИ К ФРАНЦУЗСКОМУ ДИСКУРСУ МАСС-МЕДИА

Проанализирована проблема жанрового деления французского дискурса прессы, а также дискуссионные аспекты современной теории жанров, которые послужили предпосылкой к появлению многочисленных критериев жанровой классификации медиадискурса. Рассмотрены основные научные подходы к жанровой классификации дискурса прессы. Установлено, что, несмотря на выбранный критерий деления, общую базовую роль в разных классификациях играет концепция информационного жанра. Предпринята попытка создания целостного представления о жанровом разнообразии французского дискурса прессы.

Ключевые слова: лингвогенристика, речевой жанр, дискурс масс-медиа, жанровая классификация, критерий деления.

Shevchenko M., Oles Honchar Dnipropetrovsk National University. GENRE THEORY IN APPLICATION TO THE FRENCH MASS-MEDIA DISCOURSE

The article dwells on the problem of genre division of the French press discourse as well as on the debatable aspects of the modern genre theory which have served as a precondition for the appearance of numerous criteria of the media discourse genre classification. Research topicality is conditioned by the necessity of systematization of basic division criteria for the editorial media discourse genres. There are a lot of theoretical questions that remain unsettled in the linguistic genology. It causes the appearance of the wide range of different discourse genre classifications, notably in the French press discourse. Main scientific approaches to the genre classification of the media discourse were examined, on basis of which was made an attempt to single out the basic media discourse genre. All examined classifications have the common feature which testifies that despite of the chosen division criterion the leading role in the mass-media belongs to the conception of the information genre or news genre of journalism. It can be considered as essential because the objective informing of mass auditory about important events, facts is an essential journalism function. Scientific novelty consists in the fact that was made an attempt to create an integral idea of French press genre diversity. Research perspective is seen in the examination of cognitive and constructive aspects of French press genres, notably of the mechanism charged with the generation of the communicative meanings within its bounds.

Key words: linguistic genology, speech genre, mass-media discourse, genre classification, division criterion.

У даній статті розглядаємо дискусійні аспекти сучасної теорії жанрів, які послужили передумовою до появи численних критеріїв жанрової класифікації медіадискурсу. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю систематизації базових критеріїв поділу редакційних жанрів медіадискурсу. Об’єктом дослідження є дискурс французької преси, а предметом – системно організовані стійкі типи висловлень у даному типі дискурсу. Наукова новизна полягає у спробі створення цілісного уявлення про жанрове різноманіття французького дискурсу преси.

Мовленнєві жанри досліджуються вченими в різних напрямах лінгвістики, таких як теорія мовленнєвих актів, соціально-психологічний напрям, з позицій когнітології, герменевтики. Вивчення питання жанру завжди викликало багато дискусій, тому що, незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених теорії жанрів, до сьогодні відкритими залишається чимала кількість питань. Зокрема, питання визначення мовленнєвого жанру, виділення його характерних рис, співвідношення первинних і вторинних жанрів постійно цікавлять науковців.

Біля теоретичних джерел лінгвогенристики, або лінгвістичної генології, що вивчає мовленнєві жанри як інваріантні одиниці системної організації мовлення, стоїть російський літературознавець М. М. Бахтін, який одним із перших почав розробляти й обґрунтовувати теорію мовленнєвих жанрів. Він стверджував, що оскільки мовлення набуває певних жанрових форм, то в кожній мовній сфері є свої відносно стійкі тематичні, композиційні й стилістичні типи висловлень, які він назвав мовленнєвими жанрами [1, с. 250]. Російський вчений критично намітив шляхи, за якими повинні, на його думку, відбутися значні зрушення в дослідженні цього лінгвістичного явища. Адже на той момент лінгвістична наука ще не була готова прийняти теорію жанрів як одну зі своїх складників через недостатню розробленість понятійного апарату і методів дослідження цієї галузі. Розглядаючи поняття мовленнєвого жанру, М. М. Бахтін підкреслював роль соціуму, тобто зв’язок мовних явищ із впливом соціального середовища, у якому постійно перебуває людина, і яке визначає й контролює мовленнєві реакції людини. Деякі лінгвісти розуміють жанр як тип соціальної діяльності, який обслуговує різноманітні типи дискурсів. Саме соціальний аспект визначення жанрів здається значущим і В. В. Дементьєву та К. Ф. Сєдову, які розуміють під мовленнєвими жанрами вербальне оформлення типових ситуацій соціальної взаємодії. Український лінгвіст Ф. С. Бацевич [2] також вважає жанри категоріями взаємодії, спілкування. Тож оскільки важко ігнорувати соціальний аспект функціонування жанру, лінгвістичне розуміння цього поняття має бути доповнене його тлумаченням з позицій соціолінгвістики.

У соціолінгвістиці жанр тісно пов’язаний з поняттям мовленнєвої події і розглядається як форма мовлення, яка є частиною тієї чи іншої події. Т. В. Тарасенко вважає за доцільне говорити про сценарність мовленнєвих жанрів, оскільки вони є соціальними знаками співрозмовників і відтворюють «сценарій», який формує соціальні ролі мовця й слухача [14]. К. Ф. Сєдов розглядає мовленнєві акти як мікрообряди, що являють собою вербальне оформлення взаємодії партнерів комунікації [7]. С. Ю. Данилов вважає жанр мовленнєвою одиницею, яка втілює інтенціональний стан, що пов’язує адресанта й адресата, і будується за тематичними, стилістичними й композиційними канонами, закріпленими в культурі [3, с. 218]. Різноманітні тлумачення поняття жанру свідчать про постійну еволюцію його концепції в дослідженнях вчених та можливість його аспектизації під різними кутами зору.

У напрямі визначення критеріїв виділення жанру лінгвістичні розвідки ще досі тривають. Наприклад, О. А. Земська такими вважає характер і вид комунікації, мету, кількість учасників і ряд характеристик адресата. На думку М. М. Бахтіна, структура жанру визначається відправником і отримувачем, стосунками між ними, функціями тексту, темою, предметом мовлення, кодом [1]. З погляду Т. В. Шмельової, у мовленнєвій свідомості людей вже існує певна схема мовленнєвого жанру, їй лише потрібно надати наукового визначення і перетворити на модель мовленнєвого жанру [9]. З цією метою лінгвіст виділила конститутивні жанротвірні ознаки, до яких увійшли комунікативна мета, образи автора й адресата, образи минулого і майбутнього епізодів спілкування, тип диктумного змісту і мовне втілення мовленнєвого жанру. На базі цих ознак Т. В. Шмельова виділила інформативний, імперативний, оціночний і етикетний типи мовленнєвих жанрів.

Різні погляди мають лінгвісти і щодо обсягу поняття жанру. У своїй генологічній концепції М. М. Бахтін розрізняв поняття первинних (простих) і вторинних (складних) жанрів [1]. Первинні розвиваються в умовах безпосереднього побутового спілкування, а вторинні жанри похідні від них, вони з’являються переважно в умовах письмового спілкування. Первинні жанри – це складники вторинних, які вбирають і переробляють їх, вони можуть стати елементами більш об’ємних літературних жанрів, як-от роману, драми. Однак у цих міркуваннях М. М. Бахтіна сучасні лінгвісти знаходять сліди ототожнення простих жанрів і мовленнєвих актів, а також складних жанрів і текстем. Ця проблема стала вихідною точкою численних досліджень у даному напрямку лінгвістичної генології. Більшість дослідників погоджуються, що поняття мовленнєвого акту наближене до поняття простого жанру, але, незважаючи на це, поняття жанру, безперечно, більш широке, воно може навіть охоплювати кілька об’єднаних актів і поєднувати в собі кілька ілокутивних сил. Мовленнєвий акт – це дія або висловлювання як процес, тоді як мовленнєвий жанр – це тип тексту або висловлювання як продукт [9], що ще виразніше підкреслює неможливість повного ототожнення даних понять. Що стосується співвідношення жанру з текстемою як одиницею текстового рівня, то О. О. Селіванова пропонує розглядати текстему як проекцію інваріанта комунікативної ситуації на інваріант тексту як одного зі складників цієї ситуації.

Деякі вчені запропонували власні диференціації жанрів, а також власну термінологію. Наприклад, М. Ю. Федосюк розрізняє елементарні й комплексні жанри, перші є типами тексту, в яких немає компонента, що міг би належити до певного жанру, а другі можуть містити тексти певних жанрів. Т. В. Шмельова протиставляє одноактні жанри багатоактним, а К. Ф. Сєдов оперує поняттями гіпержанру, жанру і субжанру.

Таким чином, численні аспекти обумовили дискусійність базового поняття лінгвогенристики. Це послужило причиною появи багатьох жанрових класифікацій у різних сферах мовлення, зокрема і в дискурсі засобів масової комунікації.

Питання системи жанрів, які складають текстовий простір масової комунікації ХХІ сторіччя, актуальне у сучасній теорії журналістики, а також у лінгвістиці, в рамках якої нещодавно виділилася нова гуманітарна дисципліна ‑ медіалінгвістика, яка займається вивченням медіамовлення або функціонування мови у сфері масової комунікації. Адже і журналісти, і мовознавці займаються дослідженням цієї проблеми, щоправда, виходячи з різних критеріїв і наукових парадигм. Розглянемо підходи обох наук до сучасної жанрової класифікації текстів письмової преси.

Жанрову систему ЗМІ пострадянського періоду в термінах теорії жанрів журналістики досліджували такі відомі вчені, як О. О. Тертичний, Л. Є. Кройчик, О. Р. Самарцев, Г. В. Лазутіна, С. С. Распопова, М. М. Кім та ін. У межах теорії журналістики традиційно виділяли три великі групи газетних жанрів: інформаційні (хроніка, замітка, інтерв’ю, репортаж), аналітичні (кореспонденція, стаття, рецензія, коментар, журналістське розслідування) й художньо-публіцистичні (памфлет, фейлетон, нарис). Однак не всі дослідники нині дотримуються цієї класифікації, деякі принципово від неї відмовляються, вважаючи неприйнятним ділення на мікрогрупи, виходячи з критерію превалювання певного підходу – інформаційного, аналітичного чи образного. На думку Л. Є. Кройчика [6], жанрова структура ЗМІ поступово зазнавала змін і тепер реально являє собою п’ять груп газетних текстів: оперативно-новинна (замітки усіх видів), оперативно-дослідницька (інтерв’ю, репортаж, звіт), дослідницько-новинна (кореспонденція, коментар, рецензія), дослідницька (стаття, лист, огляд) і дослідницько-образна (нарис, есе, фейлетон, памфлет). Але за такого підходу багатьом дослідникам видається невиправданим поділ традиційних журналістських видів разом із модифікованими типами газетних жанрів без стійких ознак. Проте все ж неможливо заперечувати, що традиційна система журналістських жанрів знаходиться у стадії реорганізації, у межах якої зникають одні текстові моделі, з’являються інші, комбінуються між собою, що свідчить про тенденцію до контамінації, змішування жанрів.

Розмежування жанрів медіадискурсу в лінгвістиці також лишається нечітким. За словами Ж.-М. Адама, коли постає питання конкретного визначення жанрової належності того чи іншого газетного матеріалу, дослідники стикаються з неможливістю здійснити це через різнорідність критеріїв та непевність визначень. І все ж явище дифузії жанрів і різноманітність підходів не зупиняє вчених у спробах дати власну класифікацію жанрів медіадискурсу.

Х. де Брукер [10] виділяє два редакційні макрожанри: інформаційний та жанр коментарю. При цьому він керується трьома розробленими ним критеріями: семантичним, аргументативно-прагматичним та енонсіативним. Семантичний критерій під час розподілення жанрів враховує об’єкт дискурсу, який, у розумінні вченого, варіюється від факту в інформаційній категорії текстів до ідеї в категорії коментарю. Прагматичний критерій функціонує залежно від типу інтенції дискурсу – інформативна інтенція властива дискурсу, якщо він відповідає на питання хто? що? де? коли?; пояснювальна інтенція має на меті з’ясування як? чому? Третій, енонсіативний критерій залежить від позиції журналіста по відношенню до його дискурсу: це може бути стратегія дистанціювання в текстах інформаційного жанру або безпосередня імплікація журналіста в дискурсивному та ідейному просторі статті. Однак А. Монтан [13], також відносячи одні журналістські тексти до інформаційного жанру, а інші – до жанру коментарю, виражає сумнів з приводу можливості їх чіткого розділення.

Деякі французькі дослідники мови ЗМІ [12] вважають, що існують три жанри, в яких журналіст просто надає певної форми інформації з прес-агентства, як-от: комюніке, депеша інформагентства, прес-конференція, десять великих жанрів, серед яких інтерв’ю, передова стаття, критика, судова хроніка, і три великі розповідні форми – хроніка подій, репортаж, нарис.

У межах теорії медіалінгвістики на основі вчення академіка В. В. Виноградова про стилі мови й мовлення Т. Г. Добросклонська виділяє в корпусі сучасного медіамовлення чотири функціонально-жанрові типи текстів, які мають стійкі ознаки на рівнях формату, змісту та мови: новини, інформаційна аналітика, публіцистика й реклама. Новини перш за все реалізують інформативну функцію масової комунікації, медіааналітика поєднує функцію повідомлення зі зростаючим компонентом впливу за рахунок вираження оцінки, публіцистика посилює дію впливу в естетичному плані, а реклама поєднує функцію впливу засобами мови й медіатехнологій. Структуроформуючими для медіамовлення безперечно є тексти новин, які лінгвіст вважає базовими текстами масової інформації [4, с. 43].

За Л. Р. Дускаєвою [5], однією з жанроформуючих ознак у медіадискурсі є діалогічність. Це проявляється в тому, що жанрова форма – відповідь на інформаційні запити й інтереси аудиторії, які впливають на авторський замисел журналіста. На думку науковця, гіпотеза адресата значуща і в контексті розгляду жанрів газетного мовлення. Виходячи з цих положень, лінгвіст пропонує тричленну класифікацію жанрів газетної публіцистики. Таким чином, система газетних жанрів представлена такими трьома великими групами: інформуючі жанри, оціночні й спонукальні. Оціночні жанри поділяються на дві групи: перша об’єднує жанри, які оцінюють статику, що спостерігається в суспільстві, і жанри, які оцінюють динаміку того, що відбувається; друга група являє собою один жанр – жанр оцінки чужих думок. Спонукальні жанри розрізняються залежно від того, яку саме реакцію хочуть викликати в адресата. Група інформуючих жанрів спрямована на відображення дійсності і ділиться на мовленнєві моделі, з огляду на напрям інформування, тобто на емпіричний об’єкт дискурсу – подію, стан дійсності або учасників дії.

Таким чином, оскільки багато теоретичних питань залишаються досі невирішеними в лінгвістичній генології, це зумовлює появу різноманіття жанрових класифікацій у будь-яких сферах мовлення, включаючи масову комунікацію. Різні наукові підходи та думки з приводу визначення мовленнєвого жанру, його виокремлення, організації, виділення характерних рис не дають змоги уніфікувати критерії для розробки універсальної лінгвістичної жанрової класифікації дискурсу преси. Але розглянуті класифікації поєднані між собою тим, що базову роль у всіх них відіграє концепція інформаційного жанру, який можна вважати головним, адже об’єктивне інформування масової аудиторії про соціально значущі події, випадки, факти є основною функцією журналістики.

Перспектива дослідження вбачається у вивченні когнітивно-конструктивного аспекту жанрів французької преси, а саме механізму породження комунікативних смислів у його межах.

Бібліографічні посилання

  1. БахтинМ. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М. : Искусство, 1979. – 424 с.
  2. БацевичФ. С. Лінгвістична генологія : Проблеми і перспективи / Ф. С. Бацевич. – Л. : ПАІС, 2005.– 264 с.
  3. ДаниловС. Ю. О канонах внутрижанровой интеракции (на материале речевого жанра проработки) / С. Ю. Данилов // Жанры речи : сб. науч. ст. – Саратов : Изд-во Гос УНЦ Колледж, 2002. – Вып. 3. – С. 214–226.
  4. ДобросклонскаяТ. Г. Медиалингвистика : системный поход к изучению языка СМИ / Т. Г. Добросклонская. – М. : Флинта, 2008. – 264 с.
  5. ДускаеваЛ. Р. Диалогическая природа газетных жанров : автореф. дис. … д-ра филол. наук : 10.01.10 «Журналистика» / Л. Р. Дускаева; Санкт-Петерб. гос. ун-т. – СПб., 2004. – 42 с.
  6. КрoйчикЛ. Е. Система журналистских текстов / Л. Е. Крайчик // Основы творческой деятельности журналиста / под ред. С. Г. Корконосенко. – СПб., 2000. – С. 125–168.
  7. СєдовК. Ф. Психолингвистические аспекты изучения речевых жанров / К. Ф. Сєдов // Жанры речи : сб. науч. ст. – Саратов, 2002. – Вып. 3. – С. 40–52.
  8. Труфанова И. В. О разграничении понятий: речевой акт, речевой жанр, речевая стратегия, речевая тактика / И. В. Труфанова // Филол. науки. – 2001. – № 3. – С. 56.
  9. ШмелеваТ. В. Модель речового жанра / Т. В. Шмелева // Жанры речи : сб. науч. ст. – Саратов : Изд-во Гос УНЦ Колледж, 1997. – Вып. 1. – С. 88–99.
  10. Broucker de J. Pratique de l’information et écritures journalistiques / J. de Broucker. – P. : Victoires Eds, 1995. – 248 p.
  11. Chaika Language: the Social Mirror / E. Chaika. – Cambridge : Newbury, 1989. – 274 p.
  12. Ecrire au quotidien. Pratiques du journalisme / Antoine [et al.]. – Louvain-la-Neuve : EVO-Communication, 1995.
  13. Montant Commentaires et humeurs / H. Montant. – P. : CFPJ, 1994. – 86 p.
  14. ТарасенкоТ. В. Речевой жанр как социальный знак [Електронный ресурс]. – Режим доступа : http://arctogaia.krasu.ru/mentality/m3/tarasenko.shtm.

Надійшла до редколегії 12.02.14